26 вересня 2025 року, на засіданні Обласної комісії, виготовлення щітки з трави в селі Забужжя було офіційно внесено до Обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Волинської області. Цей давній звичай передається з покоління в покоління і є невід’ємною частиною побутової культури мешканців Волині та Полісся. Простота матеріалів, практичність виробу та особлива духовна цінність, пов’язана з прибиранням і оновленням житла до великих свят, зробили цю традицію символом зв’язку із природою та родинними звичаями.
Виготовлення щітки – це простий, дешевий і ефективний спосіб створити знаряддя власноруч із природних матеріалів. Траву для щіток рвемо в лісі, обираючи довгу та з міцним корінням. Щітки виготовляємо різні – великі й маленькі, зокрема й для побілки у важкодоступних місцях.
Траву заготовляємо наприкінці серпня або восени. Якщо ж трава закінчилася, а щітки немає, то рвемо її влітку, ще зеленою. Рвемо її руками з корінням, сушимо на сонячному місці, а потім частину відбираємо для виготовлення щіток, решту зберігаємо у сухому місці на горищі – до потреби, до Різдва чи Паски, бо навесні ще нема нової трави.
Шнурочки для щіток сучемо з льону – вони добре тримають. Беремо висушену траву, формуємо щітку і зв’язуємо шнурками. Траву згинаємо поступово з обох боків від середини, і міцно перев’язуємо ще раз мотузкою в кількох місцях, щоб щітка не «лізла», і трава не лишалась на стінах під час побілки. Далі вирівнюємо траву і обрізаємо її до потрібної довжини ножем. Якщо трава довга, то довша щітка, якщо коротка, – то коротша щітка. То залежить «од» трави. Щоб ширше «мазати» треба ширше її розплести.
Перед використанням щітку варимо, «саджаємо» в киплячу воду на 10 хвилин. Потім легенько вибиваємо об «кулидку», щоб щітка стала м’якішою. З часом щітка змащується і сама стає м’яка.
Готову щітку використовуємо для побілки печі, стін, стелі, льоха, дерев. Хату мажемо кілька разів на рік – влітку на Пречисту, на Різдво, на Паску, перед постом, бо в хаті завжди треба порядок навести. Після побілки щітку миємо, сушимо і використовуємо кілька разів. Якщо ж вона вже не придатна, то спалюємо її в печі.
Після побілки все в хаті змінюється: стеля ніби вища, кути чистіші, білі, як сніг. Світліше стає не лише в оселі, а й на серці. А запах глини, змішаний із запахом висушеної трави, щоразу повертає в дитинство.
Сьогодні, коли старовинні звичаї дедалі частіше відходять у забуття, традиція виготовлення щітки з трави у Забужжі залишається живою пам’яттю про гармонійне співіснування людини й природи. Це не просто господарський виріб, а частинка душі народу, що несе тепло домашнього вогнища, аромат рідної землі та спокій затишного дитинства. Внесення цього елементу до Обласного переліку нематеріальної культурної спадщини є важливим кроком для збереження унікальної культури Волині та Полісся.
